Наступної неділі у Фінляндії святкують День батька. В Україні третя неділя червня офіційно є Днем батька, але принаймні в моєму рідному регіоні про це мало хто знає.
Чоловіків же в Україні вітають в День козацтва та захисників Вітчизни – 14 жовтня, Також в цей день святкують і одним із найголовніших православних свят нашого народу – Покрови Пресвятої Богородиці. Те, що свята припадають на один день, не випадково, адже Богородиця завжди була заступницею козаків.
Мені не пощастило бачити своїх дідів. Один з них зник безвісти в 1941 році, а інший помер у 1958 році, ще до мого народження. У родинному колі я часто чула про них розповіді. У мене склалось враження про них як про яскравих, непересічних особистостях. У них була велика мудрість і сила характеру. Я ж хочу росповісти про свого тата, Василя Щирова. Він вчився на лісника по стопах свого батька. Проте працював у цій професії недовго. Али ліс на завжди залишивсядля для нього дуже важливим. Мій батько був винятковою людиною, неперевершеним майстром. У молодості працював шевцем, потім електриком, але більшу частину життя- столяром. Він був чудовим пічником, покрівельником, сантехніком, а також камінщіком. Він сам конструював свої столярні та токарні верстати. Батько створив багато пристроїв для полегшеппя своєї роботу. З раннього дитинства я із задоволенням ходила у столярну майстерню свого батька. Там мені було комфортніше, ніж на кухні, з мамою. Я гралась з цвяхами, молотком і маленькими дерев’яними кубиками та трикутниками.
Вечорами тато усiй родиноi читав казки . В мої шкільнi роки, він допомагав мені розв’язувати задачі з математики. У другій половині життя у батька з’явилось улюблене хобі — бджільництво. Він називав бджіл Божими мушками. Коли потрібно було щось подивитися у вулику, вiн ніжно гладив пальцем по спинках бджіл. Комахи розбігалися в сторони, але не жалили його. Я допомагала батькові доглядати вулики. Найцікавішим був збір меду. Гуркіт старої, ручної медогiнки. Неймовірний, п’янкий, аромат свіжого золотистого меду. Я не можу забути ці почуття.
Батько був дуже веселий. Знав багато цікавих історій. Наша родина завжди вечеряла разом. Тато іноді спізнювався, бо мав багато роботи. Проте трапезу без нього не розпочинали, адже вечеря з ним була наповнем жартами та смішні історії. Він дарував нам позитив, з яким зникала втома, проблеми та тривоги дня. Мій батько був дуже добрим і чутливим як до своїх близьких, так і до інших людей, яких він зустрічав. Найголовнішою цінністю для нього була родина. Поруч з батьком мама завжди здавалася щасливою і молодою.
І я, і мій брат багато чого навчилися і успадкували від батька, але найбільшу схожість з татом я бачу в сині Станіславі. Коли помер батько, Станіславу не було й 8 років. Але мій син, здається, успадкував від діда прагнення до знань і бажання працювати, винаходити, планувати. Також Станіслав успадкував від мого тата тонке почуття гумору. Коли не стало татуся, я була вже дорослою, але, здається, пам’ять про нього зберігає частинку мого дитинства, безтурботності та відчуття захищеності. З ним свiт був яскравий і неповторній. Тато завжди залишається на моєму життєвому шляху.
Що я хочу сказати тим батькам, які зараз в Україні, далеко від своїх родин. Ми разом молимося за швидке закінчення війни. Ми віримо, що найближчим часом родини знову зможуть бути разом. Ви, хто нині визволяє нашу любу Україну від загарбників і лiквiдує сліди руйнації. Неважливо, чи ви на передовій, чи гасите пожежі, рятуєте життя в операційній, лагодите лінії електропередач чи шукаєте постраждалих і розчищаєте завалені будівлі. Ви герої для нас та для своїх дитей. Воми будуть пишатися вами!
Усім батькам, бабусям і дідусям я хочу сказати, що ваші діти повинні відчувати вашу підтримку і вашу готовність прийти на допомогу в будь-якій ситуації. Ваше завдання створити для них острівець надії та віри. I цей острів повинен бути захищений силою вашої довіри, дружби та любові від штормів які траплятимуться в їх життєвому океані.
Juttu on julkaistu yhtä aikaa myös suomeksi ÄKSän verkkosivuilla.
